Модернізм — загальна назва напрямів мистецтва й літератури кінця XIX — початку XX ст., що відображали кризу буржуазної культури та характеризували розрив із традиціями реалізму й естетикою минулого. Модернізм виник у Франції наприкінці XIX ст. (Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо) і поширився Західною Європою, дещо згодом — Російською імперією та Україною в її складі. Модерністи вважали, що не слід шукати у творі мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки: мистецтво модернізму мало переважно ірраціональний характер. Вперше слово «модерн» почали використовувати в кінці І століття для того, щоб розмежувати християнське теперішнє і язичницьке римське минуле. Протягом століть його зміст змінювався. Це випливає і з самого значення слова – «приналежність до сучасного». Отже, модернізм є постійним оновленням і не може бути притаманним певному відрізку часу. Модернізм завжди постає з конфлікту, заперечення старого, попереднього, але існує паралельно в часі. Найбільш помітне протистояння на всіх ділянках суспільного і культурного життя почалося наприкінці ХІХ – початку ХХ століття.
Підґрунтям для раннього модернізму у
мистецтві була творчість романтиків. Модерністське начало приховане в самій
природі романтизму, від якого ранні модерністи перейняли неприйняття брудної
реальності, протиставлення буденному світу сили духу й
мистецтва незалежної особистості, утвердження творчої свободи митця, розвиток
символьної природи мистецтва, творення нової художньої дійсності.
Модернізм вимагав від письменників нового слова, яке б було художньо інформативним. На думки модерністів, це повинна бути метафорична мова, лаконічні, рвані речення, метальна композиція, запозичений у німого кіно принцип монтажу. Все це поетичні засоби породжені прагненням надати художньому тексту більшої інформативності.
Загальні ознаки модернізму
• Особлива увага до внутрішнього світу особистості.
• Проголошення самоцінності людини й мистецтва.
• Надання переваги творчій інтуїції.
• Розуміння літератури як найвищого знання, що здатне
проникнути у найінтимніші глибини особистості й одухотворити світ.
• Пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка,
міфотворчість тощо).
• Прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за
законами краси й мистецтва.
Основні теми модерністської літератури
ізольованість особистості, її відчуження й приречення на
самотність;
знеособлення
людини;
напружене
переживання скінченності життя;
змалювання
мертвої механістичності сучасної цивілізації;
критичне
ставлення до історії, зосередження на загальних засадах буття та ін.
Ідеали
Краса – це
істина і форма Бога;
Вічність, Вічна
Жіночність;
Таїна;
Смисл буття.
Імпресіонізм (від фр. impression — враження; від
назви картини французького живописця Клода Моне «Враження. Схід сонця», 1872) —
мистецький напрям, найхарактерніші ознаки якого — витончене відтворення особистих
вражень і спостережень, мінливості життєвих передчуттів і переживань.
Символізм (від фр. symbole — символ) — течія модернізму, у творчій практиці представників якої переважають інтуїтивне осягнення й асоціативне мислення В основу поетики символізму покладено символ (звідси назва цього модерністського напряму), що розуміється як умовний знак, натяк на певну таємну сутність, протиставлену об’єктивному світу (Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо, С.Малларме та ін) та Ця модерністська течія виявилася передусім у малярстві й літературі, відзначалась ушляхетненим відтворенням особистих переживань, миттєвих відчуттів, настроїв та емоційних виплесків. Для французького художнього письменства, зокрема для братів Ж. та Е. Ґонкурів, А. Доде, Ґі де Мопассана, П. Верлена, імпресіонізм став порубіжним явищем, з’єднувальною ланкою між класичним реалізмом II половини XIX ст., з його вірою в можливість раціонального пізнання й пояснення світу, і добою модернізму — періодом активного утвердження на зламі століть суб’єктивних стилів і напрямів. Саме імпресіонізм, починаючи з вершинних досягнень С. Цвейґа, А. Шніцлера (Австрія), С. Жеромського (Польща), був зразком нового, модерного.